Фото без опису

«Докія Гуменна – це жива легенда...

Якби в інших народів була така письменниця,

з неї зробили би національну героїню:

писали монографії, знімали кіно- та телефільми,

вручали державні нагороди...»

М. Мушинка

До 120-ої річниці від дня народження Докії Гуменної в Ланчинській міській бібліотеці для дорослих провідний методист КЗК Марія Попович підготувала книжкову виставку-портрет.

Докія Кузьмівна Гуменна народилася 7 березня 1904 року на Київщині в селянській родині. Батьки з дитинства прищеплювали їй любов до народних традицій, фольклору. Вищу освіту отримала в Київському інституті народної освіти.

Літературна діяльність Докії Гуменної розпочалася у 1924 році за підтримки письменника і громадського діяча Сергія Пилипенка – побачив світ її перший нарис «У степу» в журналі «Сільсько-господарський пролетар». Твори письменниці друкувались в журналах «Глобус», «Плужанин», «Плуг», «Нова Громада», «Життя й Революція», «Червоний Шлях» та ін. Деякий час Докія Гуменна належала до письменницької організації селянських письменників «Плуг».

На жаль, Гуменна не мала письменницького успіху, цензура критикувала її твори за «ідеологічну невитриманість», тож письменниця була вимушена заробляти на життя перекладами, рецензіями та коректурою.

У 1928 році після творчого відрядження на Кубань Докія Гуменна написала два цикли репортажів: «Листи із Степової України» і «Ех, Кубань, ти Кубань, хлібородная». В нарисах письменниця показала занепад українського побуту, культури та моралі. Твори були негативно сприйняті партійною і літературною критикою. Гуменну виключили з «Плугу» і заборонили друкуватися.

Докія Гуменна виїздить до Туркменії, вивчає східні мови, збирає матеріал про історію і давню культуру місцевого населення.

У 1933 році письменниця повертається в Україну, до Києва. Позбавлена можливості друкуватися, працює діловодом, секретарем, стенографісткою.

Під час Другої світової війни письменниця налагоджує стосунки з членами Спілки українських письменників, вступає до відновленої «Просвіти», працює науковим працівником Музею-архіву переходової доби.

Навесні 1943 року Докія виїжджає спочатку до Львова, потім потрапляє в табір для «переміщених осіб» у Зальцбурзі. Її подальше життя і творчість пов'язані з Чехословаччиною, Австрією, Німеччиною, Італією, Канадою та США.

У 1950 році письменниця переїздить у США, де поряд з літературною діяльністю продовжує активне громадське життя. За її участі в Нью-Йорку засновано Об’єднання українських письменників «Слово».

Померла 4 квітня 1996 року в Нью-Йорку. Похована на кладовищі в Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке називають українським пантеоном.

Загалом, в еміграції Докія Гумена написала і видала понад 20 творів. Серед них – повісті «Мана», «Велике Цабе», роман-хроніка «Хрещатий Яр», роман «Скарга майбутньому», казка-есей «Благослови мати», роман «Золотий плуг», есе «Родинний альбом», спогади «Дар Евдотеї» та інші.

Із здобуттям Україною незалежності творчість Докії Гуменної повернулась в Україну. Її твори викликають велике зацікавлення сучасного читача та літературознавців.