КОСЮК Іван Іванович

Фото без опису

КОСЮК ІВАН ІВАНОВИЧ народився 27 лютого 1972 року в селищі Ланчин. Він був люблячим сином у матері.

Змалечку був самостійним, допитливим, сміливим. З дитинства мав багато друзів. Улюблені заняття — малювання і стрільба з лука.

Дитинство промайнуло серед чудової карпатської природи.

У 1979 році пішов у перший клас Ланчинської ЗОШ I-III ступеня. Вчителі помітили у хлопчикові лідерські якості і волелюбний характер.

Любов до спорту привела його на навчання у Івано-Франківський технікум фізичного виховання. На другому курсі одружився.

Після закінчення технікуму кілька років працював вчителем фізичного виховання у Ланчинській ЗОШ-I-III ступеня.

За цей період народились дочка і син. Потрібно створювати свій власний куточок. Іван поїхав за кордон на заробітки: Греція, Чехія, США, Бельгія.

Літа минали, діти підростали, а Іван вирішив повернутись і працювати в Україні та бути поруч з родиною. Він став підприємцем по благоустрою.

Мав золоті руки, любив зелені насадження і тварин.

Коли померла дружина Люба, діти були вже дорослі. Через деякий час, працюючи на Закарпатті, Іван познайомився з майбутньою другою дружиною Катериною. 10 червня 2020 року у них народився син Богдан.

Після повномасштабного вторгнення Косюк Іван служив у Прикордонних військах України. Боровся за свободу нашої держави і щиро вірив у те, що перемога вже скоро прийде на нашу землю. Іван був патріотом, добрим другом, надійним побратимом, професіоналом.

Щиро вірив у перемогу і віддав в ім’я цієї перемоги найцінніше – життя.

20 червня 2023 року, під час виконання бойового завдання, отримав важке осколкове поранення грудної клітки і живота, після чого був направлений у госпіталь м. Краматорська. 21.06.2023р. під час перевезення до Дніпра у кареті швидкої допомоги помер.

У нього залишились брат, дорослі син Іван та дочка Іванна, трьохрічний синочок Богдан та дружина Катерина.

Син Іван живе і працює у США. Дочка Іванна проживає і працює в Івано-Франківську, виховує сина Максима.

Указом Президента України № 603/2023 від 28 вересня 2023 року молодшого сержанта Косюка Івана Івановича нагороджено орденом «За мужність III ступеня» (посмертно).

Похований Іван Іванович Косюк у Ланчині.

Пам’ятну дошку встановлено у Ланчинському ліцеї.

Йому назавжди 51…

Зі спогадів двоюрідної сестри Олесі:

«Іван змалечку був самостійним. Допомагав дідусеві Дмитрові майструвати, косити, пас корову. Іван дуже любив напитися парного молока. Ріс здоровим хлопчиком. Все, за що брався, любив довести до кінця. Він був опорою в родині, дуже любив і оберігав свою маму, яка працювала медсестрою».

Зі спогадів сусідки Марії Яновської: «Влітку в неділю всі з вулиці ішли на річку Прут: і старі, і малі. Діти грались у пісочку, купались. Старші грали в карти, загоряли, читали. Раптом хтось крикнув: «У воді змія!». Зі страху всі повибігали з води і опинились на зарінку. А Іван скочив у воду, зловив ту змію рукою і поніс у верболози. Виявилось, що то не змія, а величезний вуж. Хлопцеві було тоді 14 років. Він був сміливим змалечку.»

Присвячується пам’яті воїна Івана Косюка

Він був упертим, самостійним змалку,
Шлях нелегкий судилося пройти.
Ходив із хлопчаками на рибалку,
Ганяв м’яча, був добрим і простим.

Гордилась мама мужнім, бравим сином,
Талантів не злічити... Як підріс,
Він став опорою, порадником в родині.
То вабив Прут, то звав до себе ліс.

Відважний, сильний, добрий по натурі,
Мав щиру душу й руки золоті,
Міцної атлетичної статури,
Був елегантним, мудрим у житті.

Пішов на фронт, бо як інакше бути?
Життєве кредо: " Хто, якщо не я?"
У перших лавах хлопець з понад Пруту.
Його чекала вдома вся сім’я.

Чекали з перемогою додому,
Але приїхав воїн "на щиті".
Ридають всі, про горе це відомо,
Найважче для родини у житті.

Я сумніваюсь, вірити не хочу,
Що не проїде вулицею Йван.
Але весь день не висихають очі...
Загинув воїн! Правдонька німа!

І плачуть рідні, друзі, і сусіди...
Живіть ще довго! Пам’ятайте тих,
Хто став "на прю", щоб відвернути біди,
Відважних воїнів, сильних і простих.