ЖУПНИК Руслан Васильович

ЖУПНИК РУСЛАН ВАСИЛЬОВИЧ народився 25 грудня 1993 року в селищі Ланчин. 

2000-2014 роки навчався в Ланчинській загально-освітній школі І-ІІІ ст. Після успішної здачі ЗНО зарахований на державне місце в Національний університет «Львівська політехніка».

Руслан мав пристрасть до читання книг, планування свого часу та медитації. Часто відвідував кінотеатри, захоплювався футболом. Після закінчення магістратури працював менеджером-консультантом  в різних торгових закладах. В 2021 році виграв грін-карту для виїзду в США.  У січні 2022 року Руслана викликали на військові навчання, а вже 4 березня мобілізований в 1 мотопіхотне відділення 3 мотопіхотного взводу   3 мотопіхотної роти 1 мотопіхотного батальйону, військової частини   А1302 93. З 19 березня перебував у зоні бойових дій різних населених пунктів. Восени на Бахмутському напрямку отримав кульове поранення в руку. Після операції та реабілітації повернувся на фронт. У січні 2023 року отримав контузію. Після реабілітації знову повернувся на службу.

Спогади мами: «Будучи на фронті, Руслан часто не виходив на зв’язок. Як тільки з’являлася можливість, він одразу надсилав короткі повідомлення: «Я живий», «Все ОК», «Зі мною все добре». В останню ніч Руслан зателефонував і сказав, що йде на завдання останній раз, бо має бути ротація. У той жахливий день ніхто не відчував нічого поганого, та хвилювання було, як завжди. Коли у запланований час Руслан не вийшов на зв’язок, вітчим зателефонував до командира. Командир відповів: «Солдата з  позивним «Жук», на  жаль, вбито».

Загинув Руслан 8 листопада 2023 року поблизу н.п. Кліщіївка, Донецької області. Тривалий час він вважався зниклим безвісті, бо через активні обстріли не можливо було евакуювати  тіло з поля бою. Жевріла надія що живий. Можливо поранений чи в полоні. Але, на жаль, ні… Півроку пройшло перш ніж у квітні змогли привести тіло Руслана додому і похоронити.

Спогади сестри Каріни: «Руслан загинув, героїчно захищаючи нашу Батьківщину. Його смерть стала величезною втратою для всіх, хто йог знав. Він залишив невимовну пустоту і глибоку рану в наших серцях. Ми завжди пам’ятатимемо його як щирого друга, люблячого брата та справжнього героя.»

Спогади  двоюрідного  брата   Любомира:

«Руслан назавжди залишиться в нашій пам’яті як людина з незламним духом, який віддав своє життя заради майбутнього України. Його сміх, його доброта і відданість будуть жити в наших серцях завжди. Він був і залишиться як приклад мужності і самопожертви для прийдешніх поколінь.»

Русік…. який завжди посміхався, навіть на фронті. Його посмішка завжди буде з нами у наших спогадах та серцях...

Йому назавжди   29… 

Пам'яті Руслана Жупника

Є люди - не повЕрнуться  ніколи,

Їх телефони не задзвОнять  більше...

У Рай покликали небесні дзвони-

Полинув, де живе Всевишній.

Як важко... Дочекалась  мама сина.

В чеканні-осінь та зима...

Лампадки, квіти й домовина-

Найхолодніша ця весна.

Так швидко Янголом ти став:

Молились, вірили, чекали... 

Ще вальс весільний не заграв...

...Трембіти голосно ридали...

-Куди ти, сину? Ще не час...

Цілує, обіймає домовину...

Вогонь життя дотлів, погас.

Бліді уста шепочуть: "Сину, сину...

Якщо була би поруч-захистила,

Молитвою  спинила б кулі"...

Обрізала війна синочку крила-

Вже більше літ не накують зозулі .

В небесне військо з поля бою

Полинув. Мабуть, краще там...

Світ зачарований весною...

...Та не зустрів її  Руслан.

                                                   Автор: Любов Голіней

Присвячую пам'яті Руслана Жупника.

Вічна пам'ять Герою.

Терниста дорога

Ось знов сирена, знов кортеж

І знов похилені знамена.

Думки в скорботі не збереш

До болю боляче і щемно.

Уже проїхав. Залишив

В сльозах свічки, в сльозах знамена

Весняний дощ сліди обмив-

Додому болісне повернення.

Пороги рідні, ви простіть,

Що не ступаю обережно.

Про мене пам'ять збережіть,

Мені болить, болить безмежно.

Не плачте, мамо, я вернувсь...

Понад усе Господня воля...

Молитви Ваші не забувсь.

Моя коротка є дорога.

Не плачте, рідні, я - живий!

Вкладаю пам'ять Вам у серце,

Мій шлях життєвий отакий-

Я - з Україною  воскресну!

Мене впізнайте у світанку,

У ніжній пісні солов'я, 

Як я співатиму до ранку.

Кує зозуля - знову я!

Схилились квіти під росою,

Заплющив очі жовтий сонях-

То я за хмаркою- росою

Стою із дощиком в долонях.

То я у житнім стоколоссі,

Я - сад вишневий навесні!

Я - у пташинім стоголоссі!

Мої сліди застигли на Землі...

Мій шлях життєвий недарма

Так обірвався віроломно

Мій шлях до Перемоги - це війна,

Це шлях тернистий і свідомий.

Мій шлях - то зречення себе.

Понад усе - лиш тільки ВОЛЯ

І Україна  понад  все

Бо Україна - моя ДОЛЯ!

Не всім судилося життя.

Не всі побачать Перемогу.

Та воля України - то свята,

Одна єдина перед Богом.

Автор: Ганна Дем'янчук

23.04.2024.

Вірш-присвята пам’яті воїна Жупника Руслана

У сподіваннях минула зима.

Цвітом черешні діли забіліли.

"Воїн живий, помилились, дарма!" —

Поміж печалі надія ясніла.

Чорним жура сповивала думки...

Як пережити це горе родині?

Звістка гірка: син вродливий, стрункий,

Воїн відважний... Везуть в домовині.

Сильний, попереду був "на нулі",

Та не здригнулась рука супостата.

За рідну землю і волю поліг.

Плаче згорьована, збідкана мати.

Мріяла: син повернеться живим,

То б перескочила з радості гори,

Ті, де він з дідом ходив по гриби...

Біль, гіркі сльози безмежні, як море.

Туга роз’ятрює серце  і щем.

Ангелом в небі давно мужній воїн.

Квітень. Розмай. День заплакав дощем...

Враже бездушний, що ж ти накоїв?

Щоби щасливим було майбуття,

Діти зростали у мирі, на втіху.

За Україну віддав він життя.

Пам’ять і слава Герою навіки!

Автор Марія Яновська

23.04.2024