Фото без опису Фото без опису

Сьогодні 1 листопада, і це знаково для нас жителів Західної України! Як ця ніч у Львові у 1918 р. змінила нашу історію 

«Біля 11-ї год. ночі розійшлися старшини до своїх частин. Виступ був назначений на 4-ту год. рано. О 4-тій год. мали відділи вирушити з касарень з метою обсадження поодиноких об’єктів міста.

В Народнім Домі запанувала тиша. У великій шкільній салі на ІІ поверсі осталося шість старшин, штаб – Вітовський, Бубела, Горук, Гнатевич, Цьокан і я. Таку ніч переживається тільки раз у життю. П’ять годин ожидання. Але не тих звичайних годин. Кожна мінута здавалася тоді роком, година століттям. Шість старшин і чотири чи п’ять молоденьких гімназистів-розвідчиків. І чотири револьвери — вся зброя, що находилася в нас на для евентуальної оборони. Панувал апатична тиша. Тільки час від час входили до салі молоденькі гімназисти і приносили звісти з міста…. Біля третьої години пішов пор. Цьокан до мадярських курінів з відозвами на мадярській мові які видрукувано попереднього дня. Пішов переконувати Мадярів, щоби заховали нейтральність. Чи згодяться вони на цю пропозицію?

Пів до четвертої год. почули ми револьверів вистріл і проймаючі людські зойки. В хвилину після того вбіг у салю один гімназист і схвильовано розповів: «Поліціянт, зацікавлений рухом у Народньому Дому в таку ранню пору, встромив голову в браму камяниці, щоб побачити, що там діється. Вартові (гімназисти) хотіли його зловити, щоб він не дав знати об цім Команді, але він вирвався і почав втікати. На це один з вартових вистрілив й ранив його». Біда, — подумали ми всі. Хтось з присутніх радив перенестись до Народної Гостиниці. На мить усі на це погодились. А що буде з зв’язком з частинами – пригадав хтось з присутніх і очевидно ми всі зістали на місці. На відгук стрілу прийшло кілька поліціянтів і забрали свого раненого товариша до магістрату. До «народного Дому» чому то не прийшли..

Година 4.15 вбіг у салю пор. Белей з Команди двірця Підзамче. З сльозами в очіх говорив, що його люде – кільканадцять старушків з 50-го вартового куріня не хочуть його слухати; він їх вговорював, просив, та вони бояться «бунтуватись». Прийшов просити помочі: накричали на нього, приказали вертатись і за всяку ціну обсадити дверіць. Пішов.. Невже це початок невдачи?..

Година 4.40 з надвору чути гамір. Рівночасно входить старшина й голосить: два скоростріли й 50 людей з 19 п. стр. Стоять на подвірі. Не сон це? Ні! Стоять на подвірю поважні з святочними обличчями з заквітчаними зеленю шапками українські революційні жовніри… Ще якийсь час вбігають все нові гінці й приносять самі гарні новини…

Львів наш! – дзвенів у серці радісний голос і почуття безмежної радости затемнювала свідомість.

Була сема година рано. На ратуше вій вежі маяв національний Прапор. Він трипотів від вітру – здавалося витається радісною новиною з цілою Україно».

Із книги Дмитра Паліїва "Листопадова революція"

Пам'ятаємо!