Фото без опису

Історична сторінка (до 140-річчя від дня народження Н.Полонська Василенко)

Спогади самої Н. Поклонської.

Мій тато — військовий історик, тож не дивно, що з дитинства я марила історією. Закінчила зі срібною медаллю престижну Фундуклеївську гімназію, навчалася на жіночих курсах. Щоб складати іспити до університету, мала просити в чоловіка письмовий дозвіл на навчання!

Шлях жінки в науку складний. Але я мужньо пройду його весь. Це визнають чоловіки-науковці, коли оберуть мене, першу жінку, приват-доцентом університету.

Після революції я переживу страх і приниження, у квартирі моєї родини житимуть чужі неприємні люди. Мене, викладачку, переведуть у лаборантки, а згодом взагалі звільнять. Лише після перерви я повернуся в науку.

Тричі виходитиму заміж. Невдалий перший шлюб не вб’є в мені віри в кохання. Трагічна смерть другого чоловіка не зробить мене самітницею. Я ніколи не кину історію, але таки матиму сімейне щастя. Нам із третім чоловіком вдасться покинути країну, і за кордоном я теж викладатиму.

Напишу книгу, ідею якої виношувала багато років, — «Видатні жінки України». І навіть сивою пані поважного віку носитиму вишукані сукні, пальта модних силуетів і туфельки на невеликих підборах. А студенти українських університетів у 21 столітті вивчатимуть історію за моїм двотомником