Фото без опису

 

Чуєш, козаче, чуєш, юначе,
Кличе вже сурма до бою.
За Україну, за неньку єдину
Гей же, до бою, до бою!

Прощайте гори
І долина,
У бій іде дивізія «Галичина».

(Пісня галицької дивізії СС «Галичина»)

Однією з найбільш контроверсійних сторінок українського  національно-визвольного руху є історія дивізії військ СС «Галичина».

Навесні 1943 року, після катастрофічної поразки німців у Сталінградській битві (17.07.1942 – 02.02.1943), нацистська влада відмовилася від своєї амбітної ідеї розв’язати “східну проблему” тільки “пролиттям німецької крові”.

Війна набула затяжного характеру – Третьому Рейху не вистачало вояків.

І тому для боротьби з ворогами почали залучати народи “неарійського походження”, створюючи у складі СС дивізії з представників французької, іспанської, російської, естонської, української, латвійської, татарської та інших національностей.

28 квітня 1943 року в приміщенні адміністрації Дистрикту "Галичина" у Львові було офіційно оголошено про створення Галицької стрілецької дивізії СС.

Адже, українські політичні кола прагнули створити Галицьку дивізію, яка мала б у майбутньому стати ядром для розбудови національної української армії,
проте для німців, які відчували нестачу людських ресурсів ця практика не була унікальною: загалом у складі німецьких збройних сил існувало понад 30 дивізій військ СС, сформованих з представників окупованих європейських країн та націй, половина з яких мала статус національних.

На відміну від Альгемайне-СС, парамілітарної військово-поліційної організації Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, війська зброї СС (Ваффен-СС) були фронтовими дивізіями, проходили вишкіл за зразками Вермахту, мали відповідну уніформу сірого або зеленого кольору, що відрізнялась від класичної чорної уніформи СС.

Галичани радо вітали ініціативу створення галицької дивізії, а окупаційній німецькій владі Берліном було рекомендовано не перешкоджати галичанам прикрашати населені пункти синьо-жовтими прапорами на час вербувальної акції.

Володимир Кубійович так згадує причини та мотиви створення дивізії:

"Ми є за творенням Дивізії, бо цього вимагає український інтерес.
Наші користі такі:
1) ми включені в боротьбу з більшовизмом не як безіменні;

2) ми входимо на політичну арену, хоча і в скромній формі, а навіть на європейську, на світову;
3) ми рятуємо себе фізично, ми творимо зав’язок армії;
4) це може бути точка виходу для дальших планів;
5) лише в цей спосіб можемо творити під проводом українських старшин військову школу для української молоді.

Ця школа дасть дисциплінованість, послух, відвертість, чесність, прямолінійність, почуття відповідальності і інші вояцькі чесноти. Наша боротьба з Москвою набере офіційних форм."

До 3 червня 1943 року кількість добровольців, які зголосилися до лав дивізії, сягнула 80 600 осіб, з яких було відібрано 53 тисячі чоловік, огляд пройшло лише 13 тисяч, а на службу було прийнято менше половини. Процес комплектування розтягнувся в часі і тривав аж до середини липня.

Дивізія, в кінці травня перейменована у "Добровольчу дивізію СС" Галичина", близько року проходила вишкіл у тренувальних центрах у Польщі, Чехії та Франції.
Її особовий склад коливався від 14 до 18 тисяч осіб, практично на всіх керівних посадах перебували німецькі офіцери.

У травні 1944 року галицька дивізія після бойових маневрів у повному складі на початку червня отримала назву "14-та Військова гренадерська дивізія СС (Галицька № 1)".

12-22 липня 1944 року дивізія СС "Галичина" під командуванням бригаден-фюрера Сильвестра Штадлера у складі 4-ї танкової армії групи "Північна Україна" генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя брала участь у боях проти окупаційної Червоної армії.

У ході Львівсько-Сандомирської операції, яка здійснювалася радянськими окупантами 1-го Українського фронту, під Бродами вона потрапила в оточення, вихід з якого обернувся втратою більшої частини особового складу.

5 вересня 1944 року вийшов наказ, що фактично заново сформував галицьку дивізію.
Її основу становили ветерани битви під Бродами, навчально-запасний полк у кількості 8000 осіб і 5 поліційних батальйонів.
Також були проведені додаткові мобілізації українців.

Наприкінці вересня дивізія була перекинута спочатку у Словаччину для придушення комуністичного повстання проти режиму Йозефа Тісо, а на початку січня 1945 року, вже як "14-та Військова гренадерська дивізія СС (Українська № 1)", — до Югославії, де брала участь у боях з Народно-визвольною армією комуніста Йосифа Броз Тіто.

17 березня 1945 року рішенням президії УНК Павло Шандрук був призначений командувачем Української Національної Армії (УНА), до якої серед інших увійшли протитанкова бригада "Вільна Україна" під командуванням полковника Петра Дяченка,
корпус "Вільне козацтво" полковника Петра Терещенка і "14-та Військова гренадерська дивізія СС (Українська № 1)" , яка 19 березня отримала назву "1-ша Українська Дивізія УНА".

25 квітня 1945 року колишня дивізія СС "Галичина", що перебувала біля австрійського міста Фельдбах, була приведена до присяги на вірність УкраїніUA.

Після повідомлення про капітуляцію Німеччини 7 травня, за наказом Шандрука вона форсованим маршем перетнула лінію Західного фронту і здалась союзникам в районі міста Тамсвег.

Близько 12 тисяч дивізійників до 1947 року утримувались у таборі для інтернованих у Північній Італії, звідки за сприяння української громади та Папи Римського майже всі були перевезені до Англії.

Уникнувши репатріації до СРСР, вони пройшли процес люстрації на предмет причетності до воєнних злочинів і отримали право оселитися у ВеликобританіїGB, звідки більшість згодом емігрувала до Канади.

Нюрнберзький Трибунал, що з 20 листопада 1945 до 1 жовтня 1946 року розглядав військові злочини і злочини проти людяності, вчинені політичним, військовим, судовим та економічним керівництвом нацистської Німеччини, серед інших організацій визнав СС такою, що мала за мету злочинну діяльність, а її членів, які усвідомлювали злочинність дій, — злочинцями.

Проте дивізія військ СС "Галичина" злочинною визнана не була, згадки про неї нема в обвинувальному акті і жоден причетний до неї військовий засуджений не був.

На початку 1980-х років у Канаді було підняте питання про можливу присутність на її території воєнних злочинців, зокрема з числа колишніх членів дивізії "Галичина".

Створена у 1985 році державна комісія на чолі з колишнім суддею Верховного суду Квебеку Жюлем Дешеном дійшла висновку про недоцільність висунення колективного звинувачення, недостатності лише приналежності до "Галичини" як підстави для індивідуального переслідування, а за розглядом справ 217 колишніх дивізійників (з 774 чоловік, чиї справи розглядались комісією Дешена) жоден з них не був визнаний винним у скоєнні воєнних злочинів.

Україні воїни дивізії Ваффен CC "Галичина" на державному рівні ще досі не визнані воюючою стороною.

Але їхню діяльність вшановують на локальному рівні на Галичині.

Окрім щорічних маршів на честь створення цього військового українського формування, у Львові є кілька меморіальних таблиць, присвячених воїнам дивізії Ваффен СС "Галичина", є невеликий музей,
присвячений винятково історії Першої Української дивізії Української національної армії, який розташований у львівській середній школі № 34, його засновником є вчитель історії, Ігор Федик, автор блогу з української історії.

Згадується про галицьку дивізію СС в експозиції музею Визвольних змагань.

Також варто згадати пам’ятник, що вшановує воїнів дивізії СС "Галичина" поряд із солдатами УГА, УПА і воїнами, які загинули у 2014–2018 роках під час російсько-української війни на Східному фронті за незалежність УкраїниUA від російських загарбників та їх холуїв і підстілок, проросійських колаборантів.

Саме таке розташування пам'ятника і напис "тут спочиває невідомий вояк Дивізії Галичина, який віддав життя за волю українського народу"
прив'язує ідею створення і діяльність галицької дивізії до ідеї боротьби за незалежність УкраїниUA від московського окупанта.