ГУБАЛЬ Іван Михайлович народився 22 липня 1988 року в селі Середній Майдан. У вересні 1994 року учень першого класу Делятинської ЗОСШ І-ІІІст. З вересня 2000 навчався в Середньомайданській ЗОСШ І-ІІІ ст. яку закінчив у 2005 році. Після закінчення школи поступив Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ, який закінчив у 2009 році. У липні 2007 року призваний на військову службу за контрактом. Проходячи військову службу, навчався в Національній академії  сухопутних військ імені Сагайдачного, яку закінчив у квітні 2016 року. З 2018 року учасник АТО/ООС. Воював на Донецькому пізніше Запорізькому напрямках на посаді командира другої роти 76 батальйону військової частини А7135. 27 жовтня 2022 року отримав  поранення та лікувався у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону м. Львів. 30.12.2022 помер у військовому госпіталі  до останнього будучи вірним військовій присязі, стоячи на захисті територіальної цілісності та незалежності України.  Серце воїна зупинилось, але Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо.

За час проходження військової служби з 2007-2022 років нагороджений: відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операії", відзнакою "За бойову звитягу", медаллю "За оборону рідної держави", медаллю "10 років сумлінної служби", відзнакою "За звитягу та вірність", почесною відзнакою "Народжені війною".

02 січня 2023 року, в селі Середній Майдан з військовими почестями провели в останню путь Захисника, відважного сина України. 

З 2004 року проживав  в м.Івано-Франківськ. Капітан Збройних Сил України. Батько двох дітей.

Пам'яті капітана Івана Губаля

 

Надворі зима і лютують морози,
І тугу у серці відбілює сніг.

Пробачте, рідненькі, за біль і за сльози,
За те, що себе я для вас не зберіг.
 
У роті безстрашних я був командиром,
Нас орки нещадно громили щодня.
Відважні, сміливі мої побратими,
І кожного вдома чекала рідня.
 
За рідну Вітчизну, за край свій стояли,
Нам жити хотілось, бо ще молоді.
Щитом усі стали навпроти навали,
Щоб ворог не зміг увірватись в наш дім.
 
Поранене тіло до крику від болю,
Як танули сили - боролась душа,
Та винесли друзі мене під час бою,
А ворогу дружно дали відкоша.
 
Лиш доля гірка... Не судилось топтати
Всі давні стежини на рідній землі
І тужить сердешна, зажурена мати,
Ридають дружина і діти малі.
 
Віддав найдорожче - життя. До загину
Боровся на Сході, щоб знищити зло.
Мене пам'ятайте, любіть Україну,
І гори Карпати, і наше село.
Марія Яновська