Фото без опису

Разом з парохом Романом Богославцем та старостою сіл Середньомайданського старостинсьного округу Богданом Кінашем були покладені квіти і відправлена Панахида в знак світлої памʼяті загиблих.

У бібліотеці , провідним бібліотекарем Надією Кухарчук підготовлена і розкладена виставка. Дякую всім присутнім хто долучився до молитви і до колядки « Сумний Святий вечір»

Свідчення учасника тих подій Івана Богуславського.

Автор другого спомину, ст. віст. Іван Богуславський „Співак", був санітарем у сотні к-ра „Різуна" (пізніше під командою „Прута", згодом „Сокола"). Ці перші два спомини описують події від літа 1944 до листопада 1945 року, в яких брали участь сотні куреня „Різуна" (згодом названий „Підкарпатський" під командою „Прута").

Святкування Різдвяних свят 1945-го р.

Я перебував у селах Майдан Середній і Глинки. У згаданих двох селах містилася шпиталька. В Майдані Середнім лежали ранені, а в с. Глинках хворі на різні хвороби, які були з відділів „Довбуша" та „Іскри"; ранені — з віділу „Різуна". Я тоді був у відділі „„Різуна", де сповняв функцію курінного санітаря. Мені до помочі ще залишився санітар „Білий".

Перед Різдвом стрільці з нашого відділу просилися, шоб я їх відпустив до хати на Свят-Вечір. Бачивши, що їхній стан здоровʼя покращав і до хати мають недалеко, я погодився на їхне прохання.

Ми обидва з ,,Білим" залишились у згаданих селах святкувати.

Свята святкували ми в с. Майдан Середній спільно з кущем самооборони, який містився недалеко від нашого села в лісі, з командиром ,Грабом". Разом з нами на спільній святвечері був присутний сот. „Орест". Святвечір направду пройшов дуже гарно, хоч усі були задумані й кожний з нас линув думкою під свою власну стріху, роздумуючи про долю своєї рідні. По вечері ми ще довго колядували різні колядки. Опісля ми порозходились - одні на стійку, а другі по хатах.

Я з „Білим" залишився й ми пішли до с. Глинки, щоб там поколядувати з нашими хворими. Ранком по мене прийшли сот. „Орест" і к-р „Граб", щоб ми всі пішли до церкви. По виході з церкви мене просили місцеві люди, щоб піти з ними на спільне снідання до с. Майдан Середній, де під лісом містилася станиця місцевого куща в одній хаті господаря, який також належав до кущової самооборони. Я погодився піти зі своїм санітаром.

Вернувшись з церкви, я ще переглянув усіх хворих, зміряв в кожного температуру, дав розпорядження новій зміні дівчат, які прийшли, що мають робити з хворими, покликав «Білого» й ми пішли на спільне снідання.

В хаті всі вже на нас чекали. По спільній молитві ми всі почали їсти. Та нагло десь близько нас, залунала коротка серія з автомата. Я зірвався, відчуваючи що щось недобре. Мене почали вговорювати, що це напевно боївка, а стійковий хоче нас настрашити та й вистрілив. Але на це я не звертав уваги, тільки взяв свою десятизарядку і разом з «Білим» вийшли. З нас сміялися, бо фактично не було чути більше стрілів, мовляя шкода що ми «різунівці». Я виглянув з порога. На кілька кроків від мене біг більшовик. Я вискочив із сіней на стару хату.

Він крикнув до мене: «Руки вверх» і заступив дорогу «Білому» «Білий» прикладом мадярського кріса поклав

Більшовика трупом. Під обстрілом, що сипався з лісу, ми відступили до с. Глинки, а позаду нас клекотіли кулемети та вибухали гранати, перелітаючи зі свистом кулі, впадали в сніг і додавали нам ще сили до бігу. Коли я оглянувся позад себе, то побачив, що за нами летіла зграя більшовиків та «стребітелів». Ми, відстрілюючись, добігли до першої хати, за нею ми залягли та почали поодинокими стрілами класти ворогів. До нас прибіг старий господар, вже сивий, і сказав, що позаду нас із-за хати біжать більшовики. Не скінчивши ще цього сказати, упав старик просто мені на ноги, від серії ворожих стрілів. Я, вирвавшись з-під його тягару, побачив у віддалі 20 метрів трьох енкаведистів. Я пустив кілька серій по них. Двох упало трупом, а третій рачки втікав за хату. Та „Білий» поклав його з мадярського автомата. Більшовики, побачивши, що ми дешево не продаємо себе, почали пластунським повзом підсуватися до нас. Я, перекрикуючи стріли кулеметів, крикнув до «Білого», щоб біг до пісу, а я буду стріляти. Він сказав, щоб перше втікав я. Я почав заряджувати вистрілені магазинки десятизарядки, що їх у мене було 4. Виглянув і побачив, що більшовики від мене на яких 70 метрів. Я почав із завзяттям стріляти до тих, які вмішувалися з кулеметом на горбку. Всіх більшовиків змело, залишився тільки порожній кулемет без обслуги. Більшовики кинулись до заду з криком: «Ура, вперьод». Я, оглянувшися, побачив, що «Білий»» вже залягав на краю лісу. В той час я зірвався з місця й великими стрибками подався за ним до лісу. Тим часом він стріляв короткими серіями по більшовиках, щоб вони не гнались за мною. З лісу ми подались у напрямі польської колонії Боднарувки. Ліс шумів від стрілів,неначе говорив на «швидше», бо за нами погоня. Ми перебігли ліс і побачили на краю густі кущі. Я впав вичерпаний і безсилий і , хоча « курило снігом», я відразу заснув. Збудив мене сильний удар у ребро. Я розплющив очі. Передо мною «Білий» на колінах, тримаючи палець і показув, як недалеко від нас, 50 метрів, переходив більшовицький відділ прямуючи до присілка Болнарувка. Надворі вже почало смеркатися. Вночі ми повернулися до с. Глинки, де люди нам сказали, що в хаті згоріло 27 вояків де між ними мої друзі сот. «Орест» і к-р «Граб».

Другого дня зранку ми вже похоронили останки надгоріли тіл.  Після похорону подалися в Коломиїщину з провідником «Забіякою» з його стрільцем, а я з «Білим» і спецкурʼєрка «Зірка». Ми йшли цілий день. Увечері ми пішли до села Чорний потік коло Делятина.

Із Літопису УПА 19 том. Видано в Канаді.