Тарас Іваночко

Позивний « Шевченко»

 

Іваночко Тарас Васильович народився 8 травня 1980 року. Його дитинство пройшло у Ланчині та Надвірній. Закінчив Надвірнянську загальноосвітню школу №3 та Надвірнянський коледж за спеціальністю технік- механік. Потім навчався в Українському державному лісотехнічному університеті, де здобув кваліфікацію інженера- механіка.

        На другий день повномасштабного вторгнення 25 лютого 2022 року Тарас приєднався до лав ЗСУ. Служив у 10-йтокремій –штурмовій бригаді на посаді стрільця- санітара. Разом з побратимами воював у найгарячіших точках фронту. За час служби був нагороджений нагрудним знаком 10-ї ОГШБ за успішно виконані завдання.

        З ним не страшно йти в бій, бо він завжди прикриє, захистить і , ризикуючи своїм життям, врятує побратимів. « У житті Тарас був спокійним і стриманим, але розумним і розсудливим, завжди готовим допомогти. Мені з дітьми його дуже не вистачає. Але він завжди з нами, у наших думках і серцях. Він був найкращий, таких, як він, більше немає. Справжній, добрий, щирий, люблячий, уважний», - розповіла дружина Наталія.

         Мав золоті руки: за що б не брався, все йому вдавалося.

         «Тарас Іваночко був одним з найкращих стрільців», - згадують побратими.

         «Це людина з великої літери», - згадують друзі.

         Найдобріший, найсвітліший і разом з тим найнаполегливіший! Саме таким назавжди в наших серцях залишиться стрілець- санітар Іваночко Тарас Васильович. Він віддав найцінніше, що мав – власне життя за мирне небо над нашими головами.

          42 річний боєць Тарас Іваночко загинув 07 жовтня 2022 року підчас бойових дій, внаслідок підриву автотранспортного засобу на протитанковій міні в районі населеного пункту Спірне Донецької області.

     «Стаємо на коліна перед могилами Побратимів, але ніколи не станемо на коліна перед рашистами!» - промовив під час похорону один із бойових побратимів Тараса, прощаючись з Героєм!

     Поховали захисника на алеї Слави на Надвірнянському кладовищі.

 

 

Мій тато – Герой

Ти прокинувся не вдома-

В окопах рідної землі,

Ти прокинувся у пеклі –

Від вибухів у стороні.

-Що за пекло? – питаєш ти,

А побратими відповідають:

Отямся! Ти на війні!

Ти відчуваєш, як сумуєш,

Як рветься серце вглибині.

Дружина, діти, рідна мати

Молитву вдома промовля

І раптом – хлопці-побратими:

У бій! Слава Україні! – вигук луна.

Ти підіймаєшся і йдеш за ними

Захищати нашу Батьківщину.

Нашу сильну, незалежну,

Вільну й славну Україну!

 

Богдана Іваночко, учениця 3-А класу

 

Вірш-присвята воїну Тарасові Іваночкові

 

 

Повертаюсь додому, рідненька…

Чом заплакані очі, сумні?

За свободу загинув я, ненько,

Ти пробач! Так судилось мені.

 

Мамо чуйна, дружино, сестрице!

Ви надіялись: смерть обмине…

Осінь з горем… Нарвіть чорнобривців,

Хризантем- зустрічайте мене.

 

Мамо, я захищав Україну!

Про це дітям моїм поясни.

Білим ангелом з неба прилиину,

У надрання, в намріяні сни.

 

Україну не дав на поталу

Злій, ворожій кацапській орді.

Зупинили ми люту навалу

У нерівній, тяжкій боротьбі.

 

Пам’ятайте про подвиги вічно!

Не вмирають герої! О ні!

Україна – могутня, велична.

Перемоги запалить вогні.

 

Автор Марія Яновська