Кузьмин Роман Ярославович

21.08.1986 -03.07.2022

Позивний «Оператор»

 

Фото без опису

Народився 21 серпня 1986 року в селищі Ланчин, Надвірнянського району Івано-Франківської області.

У 2002 році закінчив Ланчинську ЗОШ І-ІІ ступенів, в цьому ж році поступив у Чернівецьке ПТУ-14 на спеціальність "Помічник машиніста тепловоза" а також "Слюсар з ремонту рухомого складу".

В 2005 році  призваний до лав Збройних Сил України на строкову військову службу. Після звільнення працював на сезонних роботах а також охоронцем в ТК Буковель.

Весною 2015 року  мобілізований та проходив службу до кінця 2016 року в лавах 80 – бригади. Разом з десантниками пройшов гарячі точки на Луганщині: Щастя, Штормове, Біловодськ, Сватове, Лисичанськ, Станиці Луганській, Кримському.

В 2017 році одружився.

Двічі депутат Ланчинської селищної ради 2017 та 2020 років.

З січня 2022 працював інспектором ВОС Ланчинської селищної ради.

В квітні 2022 призваний у свою 80 - ту бригаду, позивний «Оператор».

3 липня 2022 року на сто двадцять дев’ятий день війни героїчно загинув в Луганській області.

Залишилися батьки, дружина Надія та двоє малолітніх дітей, син Владислав 2018р.н. та дочка Ангеліна 2019р.н.

Похований з військовими почестями 6 липня 2022 року в селищі Ланчин.

21 серпня 2022 року за сприяння друзів-побратимів 80 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ встановлено меморіальну дошку на приміщення ЦНАПу.

28 грудня 2022 року також встановлено меморіальну дошку в Ланчинській гімназії.

 

Пам’яті Романа Кузьмина, воїна-добровольця, який загинув у боротьбі з рашистською навалою.

Я на білому світі прожив дуже мало,

І усе, про що мріяв, зробити не встиг.

Ви простіть мені, діти, і батьку, і мамо,

Що живим не вернувся. Кохана, прости!

Добровольцем на Схід я пішов воювати,

Бо інакше не зміг — Україна одна.

Жаль мені : виростатимуть діти без тата,

І дружина така молода вже вдова.

Ця війна — море смутку і болю,

Але військо злодійське вороже впаде.

Хоч уперто, однак, не здається без бою.

Перемога за нами — наступить той день.

Злі ординці отримають все по заслузі.

Забирає війна кращий нації цвіт.

Прощавайте: рідня, побратими і друзі.

Ой, як жаль покидати так рано цей світ!

05.07.2022р.

 Марія Яновська

 

Рік горя, болю, сліз, печалі.

Минає рік, як поселився сум в душі:

Тому, що серце битись перестало

І ти пішов, лишивши дні сумні.

А біль такий, неначе випалили душу,

Із втратою змиритись неможливо.

У пам’яті я спогади ворушу;

Як поруч був, як ми жили щасливо.

Горить свіча, стікає віск сльозою.

Тебе ростили ми не для війни.

У домі поселились сум з журбою.

А у волосся додалося сивини.

Проходить день за днем в сльозах.

Не знаєм, як без тебе жити.

Ти після бою поселивсь  на небесах:

Ворогом скошений, мов колосочок жита.

Було у мріях повернутись зі щитом….

Та повернувся на щиті додому…

Як хочеться, щоб смерть твоя була лиш тільки сном,

Щоб ти прийшов до рідного порогу.

Та ти живеш у пам’яті людей,

В молитві рідних, в серці України.

Живеш, бо ти віддав житт своє

За рідний край та посмішку дитини.

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Живе лиш той, для інших хто виборює життя:

Той, хто боровсь, щоб мирним було небо,

Та кращого бажав нам майбуття.

 

Автор : Любов Голіней