Вечір пам’яті «Минуле стукає у наші серця».

Фото без опису

Минуле стукає в наші серця…»

Знов прокинулись ранки холодні.

Дощ хрестами в сніжинках застиг.

Поминаючи мертвих сьогодні,

Ми рятуєм майбутнє живих.

День жалю... День скорботи, печалі

Запалив нашу пам’ять.

Свічки –це ті душі, листочки опалі,

Хто став тінню в голодні роки.

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодомрів 1921–1923 і 1946–1947 років. Цього року виповнюється 91 річниця з дня трагедії, яка спустошила нашу землю, забрала мільйони життів, цілі села, що назавжди зникли з карти. Досить довго радянська влада приховувала цей злочин, та й сьогодні, особливо в інформаційній пропаганді країни-агресора, можна часто почути неправдиву теорію про «неврожай» та «посуху». Голодомор забрав не одне покоління. Важливо пам'ятати про Голодомор, бо це наймасштабніший злочин, вчинений радянським тоталітарним режимом проти українського народу.

З метою вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні, 22 листопада в Ланчинській міській бібліотеці для дорослих відбувся онлайн –захід вечір пам’яті «Минуле стукає у наші серця».

Пропонуємо переглянути:

https://www.facebook.com/share/v/MaChBGE7dHWkGEgq/

Провідний бібліотекар Любов Дутчак розповіла про ті жахливі події, які бентежать душу, наповнюють серця пекучим болем, адже в них показана жахлива картина голодомору, велика трагедія українських родин.

Учасники заходу ліцеїсти: Марчак Олексій, Брунько Ярина (в ролі «Пам'ять»), Байляк Олеся (в ролі «України»), Сенчук Олександр, Кметюк Павло, Балабан Анна нагадали, що треба свято берегти пам’ять про ті страшні події, усвідомлювати трагізм у долі рідного народу, сприяти зростанню патріотичних почуттів на засадах особистого розуміння історії.

Схилімо голови в глибокій жалобі за тими людьми, які загинули голодною смертю. У спільній молитві згадаймо усіх жертв голодоморів!

Закликаємо жителів нашого селища 23 листопада о 16.00 долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання, а також засвітити вогник у домівці, як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.