Дифтерія – гостре інфекційне захворювання бактеріальної природи, що характеризується розвитком фібринозного запалення в місці потрапляння  збудника (уражаються переважно верхні дихальні шляхи, слизова оболонка ротоглотки). Передається дифтерія повітряно-крапельним і повітряно-пиловим шляхом. У деяких випадках можлива реалізація контактно-побутового шляху зараження (при користуванні забрудненими предметами побуту, посудом, передачу через брудні руки). Збудник здатний розмножуватися в харчових продуктах (молоко, кондитерські вироби), сприяючи передачі інфекції аліментарним шляхом.

            Інфекція може вражати ротоглотку, гортань, трахею , бронхи, очі, ніс, шкіру і статеві органи. Діагностика дифтерії ґрунтується на результатах бактеріологічного дослідження мазка з ураженої слизової оболонки або шкіри, даних огляду і ларингоскопії.

          Дифтерію викликає Corynebacterium diphtheriae – грампозитивна нерухома бактерія, що має вигляд палички, на кінцях якої розташовуються зерна волютину, надаючи їй вигляд булави. Збудник стійкий до впливу зовнішнього середовища, здатний зберігатися на предметах, в пилу до двох місяців. Добре переносить знижену температуру, гине при нагріванні до 60 °С через 10 хвилин. Ультрафіолетове опромінення і хімічні дезінфікуючі засоби (лізол, хлорвмісні засоби та ін) діють на дифтерійну паличку згубно.

        Резервуаром і джерелом дифтерії є хвора людина або носій, виділяючи патогенні штами дифтерійної палички. У переважній більшості випадків зараження відбувається від хворих людей, найбільше епідеміологічне значення мають стерті і атипові клінічні форми захворювання. Виділення збудника у період реконвалесценції може тривати 15-20 днів, іноді подовжуватись до трьох місяців.

                 Люди володіють високою природною сприйнятливістю до інфекції, після перенесення захворювання формується антитоксичний імунітет, не перешкоджає носійству збудника і не захищає від повторної інфекції, але сприяє більш легкому перебігу і відсутності ускладнень у разі її виникнення. Дітей першого року життя захищають антитіла до дифтерійного токсину, передані від матері трансплацентарно.

              Дифтерія розрізняється в залежності від локалізації ураження та клінічного перебігу на наступні форми:

  • дифтерія ротоглотки (локалізована, поширена, субтоксична, токсична і гіпертоксична);
  • дифтерійний круп (локалізований круп гортані, круп поширений при ураженні гортані і трахеї і низхідний круп при поширенні на бронхи);
  • дифтерія носа, статевих органів, очей, шкіри;
  • комбіноване ураження різних органів.

             Розпізнати дифтерію буває не дуже просто, багато хворих приймають її за ГРВІ, або ангіну,  а тим часом захворювання прогресує. Дуже часто дифтерія виникає на тлі застудних захворювань. Клінічна картина дифтерії: підвищення температури тіла до 38 ОС , наявність головного болю, з'являється біль у горлі, що посилюється при ковтанні, такий загальний стан супроводжується відсутністю апетиту, сонливістю. Дифтерія супроводжується виділеннями з носа, збільшенням лімфатичних вузлів, утрудненим диханням, нальотами на горлі. Якщо хвороба торкнулася шкірного покриву, то на шкірі з'являються виразки, набряклість.

              Найбільш часто і небезпечно дифтерія ускладнюється інфекційно-токсичним шоком, токсичним  нефрозом, недостатністю надниркових залоз. Можливі ураження з боку нервової (полірадикулоневропатії, неврити ) серцево-судинної (міокардит) систем. Максимально небезпечна з точки зору ризику розвитку летальних ускладнень токсична і гіпертоксична дифтерія.

              Хворіють на дифтерію нещеплені або не ревакциновані люди. Єдиний спосіб захиститися від дифтерії та запобігти розвитку небезпечних ускладнень – вакцинація  дітей,  згідно з календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих (кожні 10 років).  Дітям роблять щеплення вакциною АКДП у 2, 4 та 6 місяців. У 18 місяців проводиться ревакцинація, згодом ревакцинацію проводять у 6 років вакциною АДП, наступну – у 16 років — АДП-М.  Дорослі ж повинні ревакцинуватися (вакцинуватися повторно) кожні 10 років. Тобто якщо востаннє ви робили щеплення у 16, то першу ревакцинацію слід зробити у 26 років, другу – в 36 і так далі.  Якщо доросла людина або дитина старша 7 років раніше не вакцинувалися від дифтерії і правця, необхідно отримати як мінімум три дози вакцини АДП-М – спочатку перша доза, через місяць – друга, через 6 місяців після другої – третя. 

         Пам’ятайте! Відмовляючись від вакцинації, ви ставите під загрозу свої життя і здоров’я!

 

 

Лікар епідеміолог

Відділення епідеміологічного нагляду

та профілактики інфекційних захворювань

 Надвірнянського РВ

ДУ «Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ »                   І.Я. Горбаль-Клим’юк