Фото без опису

ВОЛОДИМИР МАРУСИН – ВІРНИЙ СИН СВОГО НАРОДУ

                                                           

   Серед прекрасних гір, лісів, мов на долоні, розкинулося село Лоєва.

   Саме тут 11 березня 1987 року народився Марусин Володимир Васильович.

   Батько – Марусин Василь Олексійович (07.09.1947-22.01.2014), працював сан-техніком: встановлював опалення, воду по будинках, мати – Марусин Галина Дмитрівна (02.06.1947-22.10.2004 р.), працювала лікарем офтальмологом в Лан-чинській поліклініці. Саме сюди в Ланчинську школу, І-ІІ ступенів мати віддала сина на навчання. 

   У Володимира є молодша сестра – Марусин (Брайляк) Тетяна Василівна (18.01.1991 р.). 

     Дитинство хлопця промайнуло серед чарівної та мальовничої природи кар-патських краєвидів.

  Змалку маленький хлопчик був активним, веселим, добрим, щирим та завжди усміхненим. Йому все хотілося знати та все осягнути. Ніколи не цурався робо-ти, допомагав батькам. Володимир був дуже дбайливим і хорошим хлопчиком, який не залишав друзів у біді, підтримував у важкі моменти.

У 1993 році пішов в 1-ий клас Ланчинської ЗОШ I-II ступенів (Ланчинська гім- назія). В школі був спокійним, врівноваженим, дуже добре навчався, завжди усміхненим та готовим завжди прийти на допомогу.

    В 2002 році Володимир закінчив Ланчинську ЗОШ I-II ступенів.

    У  2002 році та поступив у Коломийський економіко-правовий коледж Київ-ського національного торговельно-економічного університету, де отримав атес-тат про повну загальну освіту та диплом бакалавра.

     Своє навчання Володимир продовжив у Чернівецькому торговельно-еконо-мічному інституті Київського національного торговельно-економічного універ-ситету, здобувши диплом спеціаліста.

    За час навчання в коледжі та інституті був старанним студентом. Викладачі відгукувалися про Володимира, як дуже хорошого студента. Одногрупники зга-дують з теплотою студентські роки, кажуть, що Володимир був дуже добрим і щирим другом.  

   25 квітня 2015 року був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України за мобілізацією. Проходив службу  на посаді командира відділення 1-ї реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону війсь-кової частини ВО927.

   В 2015 році знайомиться зі своєю майбутньою дружиною.

   09 вересня 2017 року одружився із Зеленчук Любов’ю Василівною.

   27 лютого 2018 року у подружжя народився хлопчик – Владислав.

   24 травня 2019 року народився хлопчик – Олександр.

   З 2021 – 2022 р. – працював сантехніком, як батько.

    У 2019 році добровільно вирушив у район проведення антитерорестичної операції, де проходив службу протягом одного року.

    Їхні мрії, плани і бажання рухнули о 4 ранку 24 лютого 2022 року…

    Та Володимир не стоїть осторонь: і вже 24 лютого в перший день повно-масштабного вторгнення збирає сумку і вирушає у воєнкомат.

   За чотири роки безперервної військової служби пройшов шлях до посади ко-мандира 2-го реактивного артилерійського  взводу реактивної артилерійської батареї військової частини А4056, у званні головного сержанта. 

   Останні два роки служби проходив у Донецькій області та на Покровському напрямку.

      Загинув 19.01.2026 року  під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Самарське Дніпропетровської області. Смерть настала внаслідок  бойових дій.

    31 січня 2026 року похований з військовими почестями в рідному селищі Лоєва.

Без тата залишилося двоє синочків Героя – Владислав та Олександр.

 

ВІДЗНАКИ ГЕРОЯ:

 

  1. Відзнака «44 окремої артилерійської бригади» (наказ №271а від 12 жовтня 2020 р.).

  2. Ювілейна медаль «30 років Збройним Силам України» (наказ №12-н від 12 грудня 2021 р.). 

  3. Відзнака «Золотий хрест» (від 10.03.2023 р. №496).

  4. Медаль «За військову службу Україні» (від 21 березня 2023 р. №15081).

  5. Надгрудний знак «За мужність та доблесть» ( від 06.11.2025р.).

  6. Відзнака «Хрест воїна-єгеря» І ступеня. 

  7. Медаль «За участь в антитерористичній операції» (09.02.2022 р.).

 

 

Вірш-присвята воїну Володимиру Марусину, уродженцю Ланчина

***

Відбілюють гори лапаті сніжинки.
Уже надокучила людям зима.
І котяться сльози, гіркії сльозинки,
Бо тата в маленьких синочків нема.

Зажура в серцях у родини і друзів,
Дружина усе виглядала з доріг...
Як доброго, щирого знали в окрузі,
Бо, хто попросив, то як вмів допоміг.

Холодна труна, і несуть побратими.
Ой, скільки утрачено весен життя!
Пройшов крізь вогонь він шляхами земними,
І нас захищав - собі, друже, затям!

Щоб ворог цю землю не зміг відібрати,
І сон був спокійним у дочок, синів...
Сини-соколята! Зростайте без тата...
Він Ангелом білим у небо злетів.

Вічна пам'ять Герою України!

@М. Яновськa